понедельник, 30 ноября 2020 г.


 

ГОЛОДОМОР

Лиш нещодавні пошуки вказали на реальну кількість жертв Голодомору – 4 500 000. Із яких понад пів мільйона – так ніколи й не народилися. Не забуваємо. Хай горить свічка пам'яті

ЖЕРТВ, ЯКІ ВИЖИЛИ, ЗАРАЗ МАЙЖЕ НЕ ЛИШИЛОСЯ СЕРЕД ЖИВИХ. ТОЖ ЗБЕРЕЖІМО СПОГАДИ...

Микола Піскун, 1926 р. н., смт Сиваське, Херсонської області: „У 1933 році померла моя сестричка..., їй було лише три роки. Вона не кричала ,не вередувала, а лише тихо просила їсти..."

Олексій Степаненко, Херсонська область: „...Найстрашніший період голодомору був весною 1933 року. Батько мій поїхав у пошуках хліба, та й не повернувся. Невдовзі поїхав брат – і його не дочекалися. Залишилися ми з мамою удвох. В дитячі ясла мене не прийняли, бо мама не ГОЛОДОМОР

була колгоспницею, вона тоді на пошті працювала ... Щоб вижити, мама змушена була покинути роботу й пішла працювати в колгосп, бо там на полі обід варили. Тому мама брала мене в поле. Зароблений обід трішки з'їдала, а решту – мені ... Мама зовсім ослабла й одного разу бригадир сказав: „Іди, Параско, додому, з тебе вже ніякого толку" ... Мама, відчуваючи, що на неї вже чатує смерть, каже мені: „Як буду вмирати, то задушу й тебе, щоб не мучився, не вмирав голодною смертю". Увечері того ж дня вона, сердешна, віддала Богові душу. Мене, семирічного, забрали в сільський притулок".

.Центральний державний історичний архів України Назаренко Іван Дмитрович, с. Софіївка Новотроїцький р–н Херонської обл: „У нашій сім"ї було шість душ. У 1932 році батьку принесли план здачі хліба державі. Батько вивіз зазначену кількість зерна на приймальний пункт, зостався клунок відра на три супи і кашу, бо молоти уже не було чого. Після виконання першого плану батьку піднесли другий. Батько взяв на плечі останній клунок і відніс на приймальний пункт. Вдома зосталась корова і з десяток курей. Активісти забрали все. За невиконання другого плану хлібоздачі батька забрали в НКВС, а до нас знову прийшли активісти і почали нишпорити по кутках. Паслін сушений мати всипала в торбинку, забила гвіздок у камін і причепила там на мотузку. Один із активістів – Струк Яків – поліз у піч, знайшов торбинку з пасльоном і забрав із насмішкою... У нас залишилася лобода з курієм і кропивою і кіт, що ловив мишей. У кутку над столом стояло чотири ікони, а на полиці лежали книжки: „Кобзар" Шевченка, енциклопедичний словник Брокгауза і Єфроніна. Активісти познімали ікони, повикидали у двір, потім забрали всі книжки, скинули на купу на ікони і підпалили. А одежу і вишиті рушники з домотканого полотна – все забрали".

Анастасія Гулей, с. Бубнівщина, Чернігівська обл: "...Ми з подругою ходили по городах та шукали, де мерзлу картоплинку вимило, шматочок моркви чи бурячка… Нічого немає. От ми сіли під однією "шевченківською" хаткою, в якій було одне маленьке вікно і те без шибки. Чуємо чоловічі голоси, виглянули – йде буксирна бригада в цю хату. Гомін, крик, плач! Раптом із вікна падає білий вузлик. Відкриваємо, а там – жменя квасольки! Жінка викинула вузлик у вікно, щоб урятували жменьку квасолі! Як вузлика візьмеш? Людина викинула його з надією, що забере та хоч раз поїсть ... Вони часто питали: "З чого ж ти живеш? Чого не вмираєш? Значить, щось маєш". Приходили ще і ще, і ще... Поки людина не помре. Аж тоді вірять, що нічого у неї немає. А ходили ж односельчани, буксирна бригада – з комсомольців, із "відданих" людей формувалася ... Хто вижив? Ті, хто примудрився, як я чула, під корівником яму викопати і якусь пшеничку заховати. А хто не додумався чи не мав змоги, той приречений був на смерть. Виконав завдання партії і уряду – помер".

Є свідчення й одного з тих, хто, власне, "забезпечував виконання плану хлібозаготівлі".

Шепель Ілля Андрійович, з с. Станіслав Білозерського р–ну Херсонської обл.: „У нашому селі розкуркулили середняків. Я був комсомольцем і ходив по дворах шукати хліб. У 1932 році урожай був у нас середній, але коли почали збирати, то на колгосп був накладений непосильний план – 32 тисячі пуді. Набрали тільки 16 тисяч пудів. Тоді почалося „розкуркулення". На висилку відправляли добрих трудівників–середняків".

 

пятница, 24 апреля 2020 г.

Аварія на Чорнобильській АЕС
 Аварія на Чорнобильській АЕС (також відома як катастрофа на Чорнобильській АЕС, чорнобильська аварія, чорнобильська катастрофа або просто Чорнобиль) - руйнуванням 26 квітня 1986 року реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої поблизу міста Прип'ять (Україна). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований, а в навколишнє середовище потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Аварія розцінюється як найбільша у своєму роді за всю історію атомної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком

Протягом перших трьох місяців після аварії помер 31 чоловік, ще 19 смертей з 1987 по 2004 рік імовірно можна віднести до її прямих наслідків. 134 особи з числа ліквідаторів перенесли гостру променеву хворобу у тій чи іншій мірі тяжкості. Високі дози опромінення людей, в основному з числа аварійних працівників і ліквідаторів, послужили або можуть послужити причиною чотирьох тисяч додаткових смертей від віддалених наслідків опромінення. Проте ці цифри істотно менше тієї кількості жертв, яке приписується чорнобильській катастрофі громадською думкою.